Заступник виконавчого директора МВФ Владислав Рашкован щороку намагається передбачити, хто здобуде одну з найпрестижніших відзнак у сфері економічної науки – Нобелівську відзнаку з економіки. Цьогорічні його передбачення акцентовані на темах протидії глобальним фінансовим кризам та інфляції, а також на грошовій політиці. Чи матимуть змогу економісти, такі як Кеннет Рогофф та Олів’єр Бланшар, отримати гідну винагороду у 2025 році?
Придбайте річну передплату на шість журналів Forbes Ukraine за ціною чотирьох випусків. Якщо ви високо цінуєте якість, поглибленість та силу життєвого досвіду, ця передплата саме для вас.
Цьогорічних переможців Нобелівської відзнаки з економіки оприлюднять у понеділок, 13 жовтня, в останній день Нобелівського тижня.
Як відомо, суворо кажучи, називати цю відзнаку «Нобелівською» не зовсім коректно, оскільки саме її шведський винахідник і промисловець Альфред Нобель не заніс у свій заповіт 1895 року. Премію з економічних наук заснував Центральний банк Швеції (Sveriges Riksbank) в пам’ять про Альфреда Нобеля завдяки пожертві, отриманій Нобелівським фондом з нагоди 300-річчя центрального банку у 1968 році.
Популярне Категорія Рейтинги Дата 09 жовтня 30 кращих роботодавців для ветеранів та ветеранок 2025
Однак цей факт не робить її менш престижною. Навпаки, премія з економіки — зараз одна з найбільш очікуваних щорічних відзнак у світі. Окрім того, Королівська шведська академія наук надає цю премію за тими самими принципами, що й інші Нобелівські премії, які існують з 1901 року.
З 2019 року я намагаюсь робити прогноз стосовно лауреата. Спробую й цьогоріч.
Минулі передбачення
Торік я вгадав переможців – ними стали автори «Чому нації занепадають» та «Вузького коридору» Дарон Аджемоґлу (MIT) і Джеймс Робінсон (Університет Чикаго) та співавтор Аджемоґлу по книжці «Влада та прогрес», колишній головний економіст МВФ, Саймон Джонсон (MIT).
Нобелівський комітет відзначив це відоме тріо за те, що вони пояснили, чому «суспільства зі слабким верховенством права та інституціями, що експлуатують населення, не можуть розвиватися чи продукувати позитивні зміни».
У трьох давніших прогнозах я називав кандидатів, котрі перемагали в наступні роки. У 2019 році я робив ставку на Пола Мілгрома (Стенфорд), але він (разом з Робертом Вілсоном – також зі Стенфорду) отримав нагороду у 2020 році за вдосконалення теорії аукціонів.
У 2020 році я згадував Клаудію Голдін (перша жінка, котра отримала безстроковий контракт на економічному факультеті Гарварду), але Голдін надали одноосібну премію у 2023 році за вивчення гендерної нерівності.
У 2021 році я підтримував Бена Бернанке, але він (разом з Дугласом Даймондом з Чиказького університету і Філіпом Дибвігом (з Вашингтонського університету в Сент-Луїсі) отримав премію за дослідження та осмислення банківських криз на рік пізніше.
Бен Бернанке, Дуглас Даймонд та Філіп Дибвіг, співлауреати премії Sveriges Riksbank з економічних наук пам’яті Альфреда Нобеля 2022, під час церемонії вручення Нобелівської премії 2022 року. Фото Getty Images
Цьогорічний вірогідний лауреат – методологічний аспект
Перед тим як робити прогноз, слід зробити три важливих зауваження.
По-перше, як каже Костянтин Сонін з Університету Чикаго: в економічній науці особливо нічого нового не відбувається, більшість наукових відкриттів були зроблені багато років тому. Тому найімовірніше нобелівські претенденти з економіки — це економісти, які змінили перебіг науки 20-30-40 років тому (десь у 80-90-ті роки як мінімум, а може й раніше) і продовжують працювати у своїх сферах, поки інші науковці на базі їхніх теорій розробляють нові політики та інструменти.
По-друге, оскільки нових претендентів (як, наприклад, в хімії торік, коли премію отримав Деміс Гассабіс з Google DeepMind) в економіці майже немає, то вивести претендентів зі списку можуть або отримання нагороди цього року, або, на жаль, смерть.
Тому ми точно знаємо майже всіх претендентів, котрі можуть отримати нагороду — питання тільки, коли вони її отримують.
На питання «коли» відповідають сучасні виклики, перед якими стоїть світова економіка, і як праці наших претендентів вплинули на розуміння цих викликів та на пошук рішень, котрі можуть їх подолати.
І насамкінець: останні п’ять років премію отримували за теми щодо боротьби з бідністю (2019-й), вдосконалення теорії аукціонів (2020-й), використання природних експериментів у суміжних науках (2021-й), розуміння банківських криз (2022-й), розуміння наслідків виходу жінок на ринок праці (2023-й), роль верховенства права та інституцій в економічному зростанні (2024-й).
Маємо три теми в мікроекономіці: бідність, аукціони, ринок праці; дві — в макроекономіці та політичній економіці: банки, інституції; та одну в області методів: природні експерименти. Оскільки Нобелівський комітет намагається диверсифікувати премії за областями, цих тем найімовірніше не буде в цьому році, хоча все ж в «методи» можуть і піти.
Але зважаючи саме на ці зауваження, ризикну припустити, що премію цьогоріч можуть дати за одну з двох проблем сьогодення: борг, котрий зростає усюди по світу, або ж монетарна політика, котра допомогла світу здолати післяковідну інфляцію. Проте є й інші варіанти.
Кеннет Рогофф, 72, в минулому – головний економіст МВФ, зараз – професор економіки Гарварду. американський економіст та шаховий гросмейстер. Один з провідних вчених у галузі порівняльного вивчення економік. Фото Getty Images
Борг у міжнародній економіці
МВФ попереджає, що глобальний борг досяг $251 трлн, це понад 235% світового ВВП, і продовжує зростати. Головна причина – уряди досі розраховуються за витрати часів пандемії.
Але найбільша проблема не в цифрах, а в їхніх наслідках.
Коли держави масово позичають гроші, це витісняє приватний сектор з кредитного ринку, а кредити стають дорожчими або менш доступними для бізнесу.
Виходить замкнуте коло: високий державний борг гальмує приватні інвестиції, а без інвестицій важко розігнати економіку. МВФ радить урядам поступово зменшувати борг за чіткою довгостроковою стратегією. Проте питання в тому, чи вистачить політичної волі це зробити. Поки що не виходить.
Люди, котрі досить давно вивчають цю тему, це Кеннет Рогофф (в минулому – головний економіст МВФ, зараз – Гарвард) і Кармен Рейнхарт (в минулому – головний економіст Світового банку, Гарвард, найбільш цитована жінка-економіст у світі).
У їхній спільній книжці «This Time is Different», котру видало українською видавництво «Наш формат» під назвою «Циклічна історія фінансових криз», Рогофф та Райнхарт проаналізували 800 років фінансових криз у 66 країнах і дійшли простого висновку: кризи повторюються знову і знову за дуже схожими сценаріями.
Економісти у своїй книжці показують типовий шлях країни до кризи.
Спершу приходить період оптимізму, коли борг швидко накопичується, ціни на активи злітають, всі впевнені у безкінечному зростанні. Згодом настає момент, коли довіра зникає, і система руйнується.
Їхнє головне відкриття: коли співвідношення боргу до ВВП перевищує певний поріг, економічне зростання різко сповільнюється. Показник боргу зараз ви бачили вище.
Книжку випустили у 2009 році, після Глобальній фінансової кризи, і вона зараз – найбільш цитований ресурс на тему боргу та фінансових криз.
Цікаво, що її назва – «This Time is Different» – це така собі іронія, оскільки перед кожною кризою політики та економісти переконані, що «цього разу все інакше», що ми навчилися на минулих помилках, що нові інструменти та інституції захистять нас. Проте щоразу виявляється, що нічого не змінилося.
У мене була можливість багато разів розмовляти з Рогоффом та Райнхарт. Останній раз – буквально місяць тому, коли Рогофф презентував у МВФ свою нову книжку «Our Dollar, Your Problem» про роль долара в глобальних фінансах. А буквально на цьому тижні він представляв звіт Групи 30 про майбутнє грошей. Як ви бачите, він дуже активний.
Перший раз я називав Рогоффа як претендента ще у 2019 році. У 2020 році згадав про них разом з Райнхарт. Гадаю, що цьогоріч, або як мінімум в найближчі роки, вони отримають свою нагороду. Їх вплив на економіку дійсно вагомий.
Дарон Аджемоглу, Саймон Джонсон із Массачусетського технологічного інституту та Джеймс Робінсон з Університету Чикаго – лауреати Нобелівської премії з економіки 2024 року. Премію присудили за дослідження того, «як формуються інститути і як вони впливають на добробут». Фото Getty Images
Монетарна політика
Через масштабні фіскальні стимули під час COVID-19 та російське вторгнення в Україну у 2022-му, котре призвело до різкого зростання глобальних цін на енергоресурси та харчі, світ зіткнувся з найбільшим інфляційним стрибком за останні десятиліття. Глобальна інфляція злетіла з 4,7% у 2021 році до 8,8% у 2022-му.
Центральні банки країн змогли ефективно зреагувати на безпрецедентні потрясіння пандемії та подальший інфляційний стрибок. Вони швидко підвищили відсоткові ставки, щоб приборкати інфляцію та втримати інфляційні очікування під контролем.
Це стало можливим завдяки тому, що з кінця 1990-х ці центробанки суттєво поліпшили свої фреймворки монетарної політики, часто в контексті переходу до інфляційного таргетування. Вони отримали чіткі мандати, зосереджені на ціновій стабільності, їхня операційна незалежність значно зросла, і вони посилили публічну підзвітність та прозорість.
Основу політики сучасних центробанків з 1990-х визначають засади неокейнсіанської економічної теорії. Ця теорія стверджує, що центробанки можуть стабілізувати економіку, керуючи відсотковими ставками та очікуваннями людей про майбутню монетарну політику. Саме на цих принципах побудовані всі сучасні інструменти центробанків: інфляційне таргетування, forward guidance (коли центробанк заздалегідь повідомляє про свої плани) та математичні моделі для прогнозування економічної ситуації.
Ці інструменти спрацювали – глобальна інфляція впала, але питання в тому, хто створив теоретичний фундамент для цих інструментів.
Є декілька людей, котрі точно можуть отримати Нобелівську премію саме за «нове кейнсіанство». Як кажуть експерти, поки ще ніхто не отримав премію за винахід цього напряму економічної думки.
По-перше, це звісно ще один колишній головний економіст МВФ, Олівʼєр Бланшар (MIT) та Грегорі Менк’ю з Гарварду, котрих разом з Рогоффим я перший раз згадував ще у 2019 році.
Впродовж останніх десятиліть вони були найвпливовішими макроекономістами у світі.
Бланшар, наприклад, розробляв фундаментальні моделі, котрі пояснюють динаміку безробіття, інфляції та взаємозвʼязок між ними. Його праці показали, як центробанки повинні реагувати на різні типи потрясінь. Як головний економіст МВФ він безпосередньо впливав на монетарну політику по всьому світу.
Менкʼю не тільки був економічним радником 43-го президента США Джорджа Буша, а й зробив ключовий внесок у розуміння того, чому ціни та зарплати не змінюються миттєво у відповідь на економічні потрясіння. Його дослідження показали, що монетарна політика центробанків може реально впливати на виробництво та зайнятість, а не лише на ціни.
За підручниками з макроекономіки Бланшара і Менк’ю ми вчилися в університеті. Через них неокейнсіанські ідеї поширилися серед тисяч економістів, котрі зараз працюють у більшості центробанках світу. Вони безсумнівно заслуговують отримати премію.
Також економічні експерти вказують на те, що, якщо премію в цьому році дадуть за питання монетарної політики та боротьби з інфляцією, то серед макроекономістів її було б правильно дати Роберту Барро з Гарварду.
Барро — один з основоположників сучасного погляду на інфляцію. Його стаття 1973 року про оптимальний вибір монетарної політики в політичному контексті випередила час на два десятиліття. Ще за 20 років до масового застосування він обґрунтував ідею інфляційного таргетування, показавши, чому центробанкам важливо мати репутацію борців з інфляцією.
Його дослідження монетарного нейтралітету пояснили, коли і як монетарна політика може впливати на реальну економіку, а не лише на ціни.
Я менше знаю про роботи Майкла Вудфорда з Колумбійського університету, котрого деякі експерти також пророкують як кандидата на премію в цьому році, оскільки його внесок у неокейнсіанську теорію також великий.
У 2003 році Вудфорд написав фундаментальну книгу «Interest and Prices», котра фактично стала Біблією для сучасних центробанків.
У своїх роботах він пояснює, як саме центробанки можуть керувати економікою не лише через зміну поточних відсоткових ставок, а й через управління очікуваннями людей про майбутню монетарну політику, тобто реалізуючи той самий forward guidance. Побачимо, чи достатньо вагомим будуть вважати його внесок.
Олів’є Жан Бланшар, 76, французький економіст, професор економіки у МТІ, колишній головний економіст МВФ. Фото Getty Images
Інші теми
Я зробив свою ставку на дві теми в цьому році: борг та боротьба з інфляцією. Проте експерти вказують, що Нобелівський комітет може надати премію, наприклад, Арієлю Пейксу (Гарвард), Стіву Беррі та Джеймсу Левінсону (обидва — Єльський університет) за емпіричні дослідження в теорії організації промисловості (industrial organization). Особливо зважаючи на те, що остання премія в цій галузі була у 2014 році (Жан Тіроль), а проблеми глобальних технологічних гігантів трошки бентежать регуляторів.
У 1995 році ці три економісти розробили так званий BLP фреймворк – математичну модель, котра дозволяє оцінити, як зміна структури ринку вплине на ціни, якість товарів та добробут споживачів. Як результат, їхня робота лежить в основі того, як регулятори приймають рішення про злиття компаній та антимонопольну політику.
Костянтин Сонін вважає, що премію можуть дати колишній керівниці ФРС та ексміністерці фінансів США, Джанет Єллен, але не за роботу в центробанку, а за її дослідження в економіці праці.
Єллен – одна з головних дослідників теорії «справедливої зарплати». Її найбільш цитована робота (спільно з Джорджем Акерлофом, Нобелівським лауреатом 2001 року) перевірила гіпотезу про те, що коли зарплата працівника падає нижче рівня, котрий він вважає «справедливим», його продуктивність різко знижується.
Інша відома робота Єллен – піонерське дослідження про механізми жіночої бідності, де вона показала звʼязок між легалізацією абортів, доступністю контрацепції та «вимушеними шлюбами». Я майже не знайомий з її роботами в економіці праці, тому мені важко оцінити її перспективу.
Джанет Єллен, 78, колишня керівниця ФРС та ексміністерка фінансів США. Американська економістка та державна діячка. Дослідниця в Брукінґському інституті та професорка Університету Каліфорнії в Берклі. Фото Getty Images
І остання тема, про яку говорять експерти це економіка технологій та машинне навчання. Тут головне імʼя – Сьюзан Атей зі Стенфорду, котра у 2007 році отримала John Bates Clark Medal – одну з найпрестижніших нагород в економічній науці.
Атей — піонерка у застосуванні machine learning та штучного інтелекту до економічних питань. Вона розробила нові емпіричні методи для аналізу онлайн-ринків, показала, як працюють цифрові аукціони, та як платформи визначають ціни й алгоритми впливають на поведінку споживачів.
З огляду на те що економіка стає все більш цифровою, а big data змінює те, як ми досліджуємо економічні процеси, її внесок виглядає надзвичайно своєчасним.
Нобелівська премія для Атей визнала б зростаючу важливість computational methods в економіці. Деякі експерти припускають, що її можуть нагородити разом з Халом Варіаном (головний економіст Google) або Полом Клемперером з Оксфорду, залежно від того, на якому аспекті комітет зробить акцент.
Але є відчуття, що поки не час для цієї теми, але напрям точно перспективний на найближчі роки.
