Бізнесмен та інвестор Василь Хмельницький заохочує розпочинати промисловий розвиток України вже сьогодні, не відкладаючи на післявоєнний період. Він пропонує масштабне створення тисяч виробничих об’єктів по всій державі. Незважаючи на ракетні атаки на його активи у Львові, Харкові та Києві, інвестор продовжує будувати індустріальні парки та формувати кадровий резерв для майбутнього, адже прогресс вимагає готовності до ризиків. Forbes публікує ключові тези виступу Хмельницького на Промисловому форумі.
Отримайте річну підписку на шість видань Forbes Ukraine за вартістю чотирьох випусків. Для тих, хто високо оцінює якість контенту, глибинний аналіз та практичні кейси, ця пропозиція стане ідеальним рішенням.
Вдячний Forbes за акцентування уваги на промисловому секторі. Маючи власні виробничі потужності, зосереджусь на перспективі створення десятків тисяч нових виробництв та їх впливі на економічні трансформації.
Шлях до економічного прориву
Промисловість є драйвером розвитку не лише окремих компаній, а й усієї національної економіки. Виробничі підприємства генерують зайнятість і наповнюють бюджет. Міжнародні корпорації додатково трансферують технології та експертні знання. Згідно з нашими розрахунками, кожні 200 робочих місць у промисловості стимулюють створення 400 додаткових позицій у суміжних галузях.
Популярне Категорія Світ Дата 15 вересня «Не бажаю світу Третьої світової». Спецпредставник Кіт Келлог в інтерв’ю Нілу Фергюсону про досягнення Трампа на Алясці, перспективи України у війні та ефективність санкцій. Ключові тези
Ось чому я переконаний у необхідності промислового розвитку.
Перший аргумент: глобалізація втрачає оберти. Держави все більше орієнтуються на внутрішній ринок та захист власних виробників. Адміністрація Трампа в США вже запровадила протекціоністські мита для повернення виробництв на батьківщину.
Україна поки залишається експортером сировини. Ми маємо унікальний шанс перетворювати ресурси на продукти з високою доданою вартістю.
Другий фактор: світова тенденція локалізації виробництв. Китайська монополія на глобальний експорт послаблюється. Ефективнішою стратегією стає будівництво компактних заводів поблизу європейських ринків для оперативних поставок невеликими партіями.
Третій аспект: людський потенціал. Українські фахівці – креативні, працьовиті та цілеспрямовані професіонали, здатні опанувати сучасне обладнання. Це наша конкурентна перевага.
Саме тому ми інвестуємо в індустріальні парки як інфраструктурні хаби, що дозволяють розгортати цілі кластери підприємств.
Перший парк я розпочав розвивати ще десятиліття тому. Критики сумнівалися: навіщо створювати парк, якщо можна просто збудувати завод? Проте реальність виявилася складнішою: переведення земель, узгодження документів, підведення комунікацій та отримання пільг вимагають спеціалізованого підходу.
Без воєнних обставин прогресс був би швидшим. Сьогодні в парку «Біла Церква» функціонує 10 виробництв, ще п’ять заплановано до запуску за два роки. Серед резидентів – не лише українські компанії: тут працює британський Unilever, представлені фінські та німецькі бренди, готується до входу італійський виробник.
Найгострішою проблемою зараз є не інфраструктура чи податкові стимули, а саме людський ресурс.
«У промисловому парку «Біла Церква» діє близько 10 виробництв. Плануємо запустити ще п’ять протягом наступних двох років», – заявив інвестор Василь Хмельницький на Промисловому форумі. Фото Сергій Пірієв для Forbes Ukraine
Дефіцит кваліфікованих кадрів
Нестача фахівців спостерігалася й до війни, але зараз криза загострилася. Нам критично не вистачає операторів ЧПК. Ведуться перемовини з німецькою компанією, яка планує локалізувати виробництво в нашому парку. Їм потрібно 600 працівників, зокрема 300 операторів обладнання. На жаль, знайти таку кількість кваліфікованих спеціалістів поки неможливо.
Вирішення полягає у створенні спеціалізованих навчальних центрів при промислових парках з актуальними програмами підготовки.
Цього року ми запустили освітню ініціативу. Протягом літніх канікул організували технологічний клас у білоцерківській школі. Школярі ознайомлюються з сучасними професіями та тестують свої навички. Залучили експерта для роботи з учнями та батьками: проводимо екскурсії на виробництва, демонструємо перспективні спеціальності та мотивуємо до технічної освіти.
Наразі модернізовано один клас із фінансуванням на рік. Після аналізу результатів плануємо відкрити ще п’ять класів, а через рік – двадцять.
Оптимальна модель передбачає ланцюжок «школа – коледж – підприємство». Для її реалізації потрібно 3-5 років. Попри те, що нові виробництва ще будуються, я впевнений у готовності бізнесів брати студентів на стажування. Наша концепція – дуальна освіта з розподілом часу між навчанням і практикою.
Важливо зауважити: ці кадри готуються не для моїх потреб, а для всієї країни. Якщо випускники не працевлаштуються в нашому парку – знайдуть роботу на інших підприємствах. Головне – запобігти їх відтоку за кордон.
Перманентні виклики
Мене часто запитують про страх втратити активи через ракетні обстріли. Маючи сумніви, я чітко усвідомлюю: стагнація неприпустима. Рух уперед чи відступ – третього не дано.
Ракетні удари дійсно вражали мої об’єкти у Львові, Харкові, київському UNIT.City та Жулянах. На щастя, обійшлося без жертв. Частину пошкоджень вже відновили, решту завершимо після перемоги. Невідомо, коли це станеться, але ми вже готуємося до відновлення.
Щиро сподіваюся на швидку перемогу та мир. Однак концентруюсь на тому, що можу контролювати – розвитку бізнесу. Ризик є, але без нього неможливі значні досягнення.
Наведу приклад. Мої партнери десятиліття тому розпочали з імпорту китайських драбин. Перші прибутки інвестували в обладнання для місцевого виробництва. Сьогодні вони практично витіснили китайських конкурентів з українського ринку. Цей кейс підтверджує: навіть з $6000-15 000 можна запустити власне виробництво.
«Приклад компанії Virastar, яка виробляє драбини в Україні, доводить життєздатність бізнес-моделі навіть з мінімальними інвестиціями», – заявив Василь Хмельницький. Фото Сергій Пірієв для Forbes Ukraine
На завершення поділюся особистим досвідом. У 30 років заробив перший капітал із планами вийти на пенсію до 50. До 2008 року все йшло за планом, але світова криза зруйнувала цілі – довелося продати активи для погашення боргів. Тоді зрозумів: пенсія у 50 років нереальна.
Після відновлення економіки у 2010-х прийшов новий удар – пандемія 2020 року. Падіння попиту на комерційну нерухомість змусило переглянути плани. Вирішив відновити бізнес із новою метою – пенсія у 60.
2022 рік приніс повномасштабне вторгнення – найважчий період мого життя. Війна триває, але я усвідомив: очікування «кращих часів» марні. Світ змінюється стрімко, вимагаючи постійної адаптації.
Моїм прикладом служить 95-річний Воррен Баффет, який продовжує інвестувати. Висновок: працювати доведеться постійно, адже саме це робить життя наповненим.
Україні лише 34 роки – ми ще в процесі становлення. Зробили помилки, але й навчилися. Впевнений: спільна робота над промисловим розвитком без очікування на мир допоможе побудувати потужну економіку.
Матеріали по темі
Категорія Компанії Дата Сьогодні «Не подобається, коли кілька разів на рік намагаються підвищити ціни». Як обирають постачальників великі компанії. Досвід «Нової пошти» і «Нафтогазу»
Категорія Компанії Дата Вчора «Мінус 20% головного болю». В Україні запускають 30 індустріальних парків щороку. Які переваги вони дають і чому працює тільки третина
Категорія Компанії Дата 20 вересня 2024 10 найбільших власників бізнес-центрів в Україні. У Томаша Фіали і Володимира Школьніка найбільша кількість площ, спритний новачок – Максим Кріппа. Хто ще у списку Контриб’ютори співпрацюють із Forbes на позаштатній основі. Їхні тексти відображають особисту точку зору. У вас інша думка? Пишіть нашій редакторці Тетяні Павлушенко – [email protected]
