Особа жіночої статі вимагає від Ощадбанку скасування арешту з домоволодіння, яке перейшло у її власність після кончини чоловіка
Дружина померлого вчасно оформила права на спадщину згідно із законом. Проте, здійснити оформлення свідоцтва про право на спадок (житловий будинок) не є можливим через те, що на житловий об’єкт накладено АТ «Державний ощадний банк України» обмеження на продаж. Вона наполягає, щоб фінустанова зняла дане обмеження. Про це йдеться в ухвалі Деснянського районного суду міста Чернігова, яку оприлюднено 12 листопада 2025 року.
14 січня 2025 року громадянка подала судовий позов проти Ощадбанку, в якому викладала прохання: скасувати арешт з об’єкта нерухомості, а саме житлового будинку, який було накладено на основі повідомлення від 14 грудня 1990 року Деснянським відділенням Ощадбанку № 57 у місті Чернігові (архівний запис № 4-1 від 17 січня 1991 року) на ім’я іншої особи, що було зареєстровано 24 листопада 2006 року за номером 4110020 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна та 14 травня 2015 року у Державному реєстрі речових прав за номером 21310551 (номер запису обтяження 9666527); визнати за нею законне право на володіння житловим будинком з господарськими спорудами, як за спадкоємцем померлого.
6 лютого 2025 року через поштові сервіси АТ «Державний ощадний банк України» надало письмову відповідь, в котрій заперечило проти позову та просило відхилити його в повному обсязі. АТ «Державний ощадний банк України» не є належним відповідачем у цій справі, оскільки у справах стосовно визнання права власності відповідним відповідачем виступає спадкоємець, який прийняв спадщину, а в разі його відсутності, позбавлення його права на спадкування, неприйняття ним спадщини, а також відмови від її прийняття, відповідачем є відповідний орган місцевої влади. Окрім того, банк не є відповідним відповідачем, тому що він не є органом або особою, уповноваженою на виконання реєстраційних процедур зі скасування обтяження (заборони) з об’єкта нерухомості.
Хід судового розгляду
Судом було встановлено, що 1 червня 1994 року між Деснянським райвиконкомом та жінкою було підписано угоду на зведення житлового будинку на правах особистої власності. Відповідно до копії угоди купівлі-продажу земельної ділянки від 15 липня 1998 року, вона здійснила продаж земельної ділянки, загальною площею 608 квадратних метрів, іншій особі – чоловікові. 24 лютого 1999 року він отримав Державний акт на право приватної власності на землю (зареєстрований у Книзі записів державних актів на право власності на землю за номером 731), згідно з яким земельна ділянка, загальною площею 608 квадратних метрів, була передана для будівництва та утримання житлового будинку та господарських споруд. 3 листопада 2012 року на вказаний будинок було накладено обтяження у формі арешту нерухомого майна на підставі ухвали Центрального відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції від 23 листопада 2012 року. Відповідно до копії свідоцтва про смерть, виданого Чорноморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Одеса), актовий запис № 355, він помер. У витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 76869058 від 7 травня 2024 року вказано, що приватним нотаріусом зареєстровано спадкову справу, де спадкодавцем зазначено громадянку. Згідно з копією довідки від 6 грудня 2024 року, виданої приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу, відкрито спадкову справу стосовно майна померлого. Єдиним спадкоємцем, яка вчасно прийняла спадок згідно із законом, є дружина спадкодавця. Однак, оформити свідоцтво про право на спадщину (житловий будинок) не є можливим через те, що згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав від 18 жовтня 2024 року на вказаний житловий будинок накладено АТ «Державний ощадний банк України» заборону відчуження. Свідоцтвом про право власності від 5 листопада 2024 року, а також витягом з Державного реєстру речових прав від 5 листопада 2024 року підтверджується те, що їй належить частина в праві спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям під час шлюбу, після смерті чоловіка.
23 жовтня 2024 року жінка звернулася до Ощадбанку з проханням повідомити: чи погашено станом на момент звернення позику, 14 грудня 1990 року, Деснянське відділення Ощадбанку № 57, архівний запис № 4-1 за 1991 рік. У разі сплати позики, надати документ, який дає право скасувати обтяження з майна, що належить її родині, а саме з будинку. Якщо позику не сплачено, повідомити станом на день звернення причини появи та розмір заборгованості за позикою, 14 грудня 1990 року, Деснянське відділення Ощадбанку № 57, архівний запис № 4-1 за 1991 рік та шляхи вирішення даного питання в досудовому порядку, а саме зняття обтяження з майна, що належить її родині, а саме будинку. У відповіді від 7 листопада 2024 року АТ «Державний ощадний банк України» повідомило її, що для можливості скасування обтяження на майно, банком повинні бути надані нотаріусу оригінали документів (повідомлення кредитора з зазначенням реквізитів кредитних зобов’язань та, при наявності, відповідна угода (договір), які засвідчують виконання зобов’язань за іпотечним договором. Одночасно з цим, нотаріус має право вимагати будь-які додаткові документи для реалізації даної процедури. За відсутності вищевказаних документів, як свідчить практика, банк не має змоги скасувати обтяження на нерухоме майно. Згідно з постановою НБУ № 130 встановлено граничний строк зберігання кредитних справ 5 років.
Яке рішення ухвалив суд?
Суд відмовив жінці в задоволенні позову. Ощадбанк не є належним відповідачем у даній справі.
“АТ «Державний ощадний банк України» не є належним відповідачем у справі (особою, в інтересах якої накладено заборону), оскільки згідно з відповіддю Національного банку України не є правонаступником Українського республіканського банку Ощадного банку СРСР та Ощадного банку СРСР, а в Державному реєстрі банків відсутня інформація про окремий підрозділ АТ «Ощадбанк» під назвою Деснянське відділення ощадбанку № 57 міста Чернігова. Відповідно, подання позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог”, – підкреслив суд.
