У світі передових технологій, де швидкість інформації та стислість викладу стають дедалі ціннішими, спостерігається несподівана тенденція: керівники провідних компаній у сфері штучного інтелекту (ШІ) почали публікувати довгі, багатосторінкові маніфести. Ці детальні виклади думок, які часто обчислюються тисячами слів, викликають питання про їхню ефективність та цільову аудиторію в епоху цифрової фрагментації уваги. Розглянемо глибше природу цього феномену та його можливі причини.
Марк Цукерберг, Даріо Амодеї та Сатья Наделла публікують довгі есе. Bloomberg/Getty Images; Bloomberg/Getty Images; Sven Hoppe/picture alliance via Getty Images
Розквіт “маніфестів” у сфері ШІ
Нещодавній приклад – 6000-слівний есей Марка Цукерберга, присвячений “шляху до позитивного майбутнього ШІ”. Така форма викладу стає дедалі популярнішою серед лідерів технологічної галузі. Даріо Амодеї, CEO Anthropic, відомий своїми об’ємними працями, одна з яких, “Machines of Loving Grace”, налічує понад 13 000 слів і навіть була видана друком та продавалася як мерч. Сатья Наделла, CEO Microsoft, також активно публікує довгі есе про економіку ШІ, а Сем Альтман, CEO OpenAI, регулярно ділиться блог-постами про майбутнє технологій. На їхньому тлі Ілон Маск виглядає винятком, віддаючи перевагу коротшим формам спілкування. Ця тенденція є дещо парадоксальною, враховуючи загальне скорочення читання для задоволення та зростання популярності коротких відеоформатів, таких як TikTok. ШІ, своєю чергою, може прискорювати ці зміни, породжуючи відчуття, що навіть такі складні тексти, як есе Амодеї, можна буде швидко узагальнити за допомогою самих ШІ-інструментів.
Чи справді широка громадськість готова сприймати тисячі слів від керівників ШІ-компаній? Патрік Рікардс, консультант зі стратегічних комунікацій, вважає, що такі маніфести діють як “прибиті до церковних дверей” заяви, що надають їхньому змісту певну вагомість та серйозність.
Стратегічні причини публікації
Есе Цукерберга, як і праці Амодеї, часто зосереджені на прогнозуванні позитивного впливу ШІ на світ. Амодеї у своєму відомому есе 2024 року розглядає, як ШІ може трансформувати суспільство на краще, приділяючи особливу увагу біології та нейронаукам. Наделла та Деміс Хассабіс (колишній CEO Google DeepMind) використовують свої публікації для обговорення глобальних питань, наприклад, Хассабіс запропонував створити незалежний орган зі стандартизації. Сем Альтман, хоча й уповільнив темп власних філософських роздумів, раніше писав про сингулярність та економіку ШІ. Водночас він висловлював критику щодо висловлювань конкурентів, підкреслюючи силу слів та наративів. Рікардс пояснює цю “письменницьку лихоманку” прагненням створити документальний слід, на який можна буде посилатися в майбутньому. Крім того, це дає можливість “володіти кожним словом”, тобто повністю контролювати власні висловлювання. Мелісса Свіфт, засновник консалтингової фірми Anthrome Insight, зазначає, що за цими публікаціями стоять щирі наміри бути зрозумілими. Однак, вона також застерігає, що чим довший і менш фільтрований текст, тим вищий ризик непорозумінь.
Чи хтось читає ці есе?
Розбиття уваги та зростання популярності коротких відеоформатів ставлять під сумнів, чи дійсно ці маніфести читаються. Рікардс вважає, що ні, за винятком, можливо, конкурентів та венчурних капіталістів. Він дивується, чому лідери галузі не використовують відеоформат. Свіфт, проте, заперечує проти відео, вважаючи його часто “надмірно відредагованим” або схожим на “відео з заручниками”. Вона виділяє дві основні групи читачів: ЗМІ та техно-суперфанатів. Проблема, на її думку, полягає в тому, що суперфанати перебувають у “ехо-камері Кремнієвої долини”, тоді як решта суспільства може сприймати ці тексти зовсім інакше.
Джерело: www.businessinsider.com