Аграрний ринок під ударом: чи витримає український експорт посилення обстрілів?
Експорт аграрної продукції, особливо зернових та олійних культур, наразі переживає серйозні труднощі. Російські атаки на портову інфраструктуру Одеси, зростання вартості альтернативних логістичних шляхів, обмеження з боку деяких європейських країн на імпорт української агропродукції – все це призвело до значного скорочення експортних можливостей України.
Finance.ua дослідив причини цієї ситуації, оцінив потенційні наслідки для аграрного сектору та визначив можливі шляхи виходу з кризи за допомогою експертів.
Обмеження роботи портів: прямі збитки
За словами Олександра Захарчука, завідувача відділу інвестиційного та матеріально-технічного забезпечення Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки», коректніше говорити не про повне блокування портів Великої Одеси, а про суттєве обмеження та нестабільність їхньої роботи через систематичні російські атаки. Це має принципове значення, адже українська зернова логістика значною мірою залежить від морського транспорту.
Згідно з даними Державної митної служби, у 2024-2026 роках близько 90% експорту зернових та олійних культур здійснювалося через Чорне море. На альтернативні маршрути – залізничний, автомобільний та річковий транспорт – припадало близько 10%.
«Цілеспрямовані атаки на портову інфраструктуру та цивільні торговельні судна призвели до майже повної зупинки судноплавства морським коридором. Судновласники тимчасово обмежили заходи до чорноморських портів. Це стало головним логістичним шоком для галузі. Внаслідок цього обсяги експорту різко впали: якщо в першій половині року щомісяця через глибоководні порти відвантажувалося 4,1-4,2 млн тонн агропродукції, то в липні експорт скоротився до 3,67 млн тонн (на 23,4% менше порівняно з червнем), а в серпні прогнозується подальше падіння приблизно вдвічі – до 1,5-1,6 млн тонн. Це змусило агровиробників і трейдерів терміново переорієнтовувати потоки на альтернативні маршрути – Дунай, залізницю та автотранспорт», – зазначає Захарчук.
Максим Гопка, керівник аналітичної служби Української асоціації аграрного бізнесу (УКАБ), оцінює дефіцит експортної спроможності приблизно у 2,2-2,5 млн тонн зерна на місяць. Це близько 600 млн доларів експортної виручки щомісяця, яка може бути відкладена або втрачена.
«Відповідно, якщо ситуація триватиме ще два місяці, масштаб недоотриманої або відкладеної виручки може наблизитися до 1 млрд доларів. І це лише прямий ефект від обмеження фізичного експорту. Додатково будуть збитки у разі зменшення внутрішньої ціни зерна, витрат на альтернативні логістичні маршрути та втрати якості зерна», – додає він.
За даними Мінагрополітики, за перші 12 днів серпня 2026 року було експортовано лише близько 600 тис. тонн зерна, що становило приблизно 30% необхідного рівня. При цьому нарощування пропускної спроможності альтернативних маршрутів без відновлення повноцінної роботи чорноморських портів може забезпечити лише до 50% потреби в експорті.
Непрямі збитки: ризик обвалу внутрішнього ринку
Проблеми з морською логістикою створюють додатковий тиск і на внутрішній ринок. Зокрема, вартість транспортування через дунайські порти може зрости до 50-70 доларів за тонну.
За оцінками фахівців, через обмежені можливості експорту внутрішній ринок може зіткнутися зі значним надлишком зерна, що, своєю чергою, створюватиме тиск на ціни. У разі реалізації такого сценарію фермери можуть бути змушені продавати врожай значно дешевше за його собівартість.
Експерти оцінюють потенційні втрати від затоварення внутрішнього ринку зерном у суму до 12 млрд доларів. Безпосередні втрати українських фермерів можуть сягнути 5 млрд доларів.
«Економічний механізм ризику має такий вигляд: обмеження експорту сприяє накопиченню зерна, а це створить дефіцит складських потужностей, що вимушено збільшить внутрішній продаж частини продукції та негативно вплине на зниження внутрішніх цін. Тобто, відбудеться скорочення доходів аграріїв, виникне дефіцит обігових коштів і вже ризик скорочення виробництва наступного року», – каже Захарчук.
Отже, проблема виходить далеко за межі експорту. Вона може вплинути на весь виробничий цикл урожаю 2027 року. Зокрема, накопичення нереалізованого зерна може поставити під загрозу фінансову спроможність, насамперед малих і середніх агропідприємств, проводити наступну посівну кампанію, зазначає Олександр Захарчук.
Однією з найбільш небезпечних проблем для українського аграрного сектору нині є ризик дефіциту місць для зберігання нового врожаю. Водночас цю проблему варто розглядати не лише як фізичну нестачу елеваторних потужностей, а передусім як проблему недостатньої швидкості обороту зерна.
За оцінками фахівців Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки», загалом в Україні є потужності для одночасного зберігання до 100 млн тонн продукції, що формально дозволяє повністю забезпечити внутрішні потреби.
Урожай зернових та зернобобових культур у 2026 році очікується на рівні 60-61,3 млн тонн. На перший погляд, це означає, що потужностей для зберігання має вистачити.
Однак, на думку інших фахівців, ця оцінка охоплює всі наявні місця зберігання, частина з яких не повною мірою пристосована для тривалого зберігання зерна. Крім того, елеватори не зустрічають новий урожай повністю порожніми. Через обмеження роботи портів Великої Одеси та недостатню пропускну спроможність альтернативних маршрутів у сховищах накопичуються значні перехідні залишки минулорічного врожаю. За оцінками Української зернової асоціації (УЗА), вони становлять близько 13 млн тонн.
Важливо також враховувати, що йдеться лише про зернові та зернобобові культури. В Україні додатково вирощують соняшник, сою, ріпак та інші культури, які також потребують відповідних потужностей для зберігання. Загальний урожай сільськогосподарських культур у 2026 році очікується на рівні 84,6 млн тонн.
Ще один фактор ризику – географічне розташування елеваторних потужностей. Значна частина великих елеваторів розміщена на півдні та сході країни, іноді лише за кількасот кілометрів від лінії фронту, що робить їх особливо вразливими до російських атак. За оцінками НБУ, втрати України через проблеми зі зберіганням зерна можуть становити від 1,3 до 3 млрд доларів.
Відсутність достатньої експортної виручки створює ризики і для фінансової стабільності аграрних підприємств. Не маючи необхідного виторгу, господарства можуть втратити можливість своєчасно обслуговувати кредитні зобов’язання. Банки вже зараз обмежують кредитування, через що потенційні втрати фінансового сектору можуть сягнути 350 млн доларів.
Проблеми агровиробників позначаться і на місцевих громадах. Через нестачу коштів підприємства можуть втратити можливість своєчасно розраховуватися із селянами за оренду земельних паїв. Наразі фахівці оцінюють потенційні втрати за цим напрямом у 400 млн доларів.
Окремим ризиком для галузі стає зупинка або скорочення роботи великих переробних підприємств через загрозу російських атак. Зокрема, в Одеській області вже призупинив роботу великий переробник Allseeds. За оцінками експертів, такі компанії за сезон можуть втратити до 600 млн доларів.
Логістика: як мінімізувати ризики та забезпечити експорт
Максим Гопка зазначає, що уряд ухвалив рішення про індексацію тарифів «Укрзалізниці» на 30% для перевезення продукції. Водночас профільні асоціації, зокрема УКАБ, закликають відтермінувати це підвищення та перейти до прозорої системи тарифоутворення за принципом «собівартість плюс нормативно встановлений рівень рентабельності».
«Також пропонується запровадити заходи для уникнення накопичення та дефіциту вагонів, збільшувати пропускну спроможність прикордонних переходів і сухих портів.
Для полегшення фінансового навантаження держава адаптувала програму «Доступні кредити 5-7-9%», скасовано 20% ліміт використання коштів на оборотний капітал, а ставку знижено від 15% до 10% річних. Окрім того, розробляються механізми надання товарних кредитів під заставу зібраного збіжжя, аби виробники не були змушені терміново продавати зерно за заниженими цінами для покриття логістичних витрат», – додає він.
Олександр Захарчук вважає, що вирішення проблеми сьогодні не варто зводити до пошуку дешевшої логістики. Натомість йдеться про необхідність створення альтернативних та надійних маршрутів експорту.
«Після блокування морських шляхів виникла інша модель: поле – елеватор – автомобіль/залізниця – західний кордон – перевалка – європейська залізниця/автомобіль – порт ЄС – судно – покупець. Через закриття або блокування портів вартість аграрної логістики зросте у півтора-два рази. У цілому, від початку блокади портів, вартість логістики до найближчого порту Констанца (Румунія) коштуватиме аграрію 60-70 доларів на тонну зерна, до порту Гданськ (Польща) – 82-85 доларів на тонну. Нині завдання полягає у різкому нарощуванні пропускної спроможності цих маршрутів. Україна разом з Єврокомісією, Румунією та Молдовою вже працює над збільшенням можливостей Дунайського напрямку, покращенням транзиту та усуненням вузьких місць», – вважає він.
Паралельно триває робота над спрощенням митних процедур і скороченням черг на кордонах. Подорожчання логістики вже впливає на формування внутрішніх цін на зерно та іншу аграрну продукцію, що створює додатковий виклик для ринку. Водночас ситуація стимулює пошук ефективніших логістичних рішень і розвиток альтернативних експортних маршрутів.
Допомога ЄС: що вже працює та що може посилити експорт
Європейський Союз фактично сформував альтернативну систему експорту української продукції через залізничний та автомобільний транспорт, а також внутрішні водні шляхи. Основою цієї системи стали «Шляхи солідарності».
Від початку повномасштабної війни до червня 2026 року через «Шляхи солідарності» з України було вивезено близько 100 млн тонн аграрної продукції, з яких близько 94 млн тонн становили зернові та олійні культури. ЄС також продовжує інвестувати в транспортні вузли, спрощення процедур на кордонах та усунення логістичних «вузьких місць».
«У травні 2026 року ЄС та ФАО запустили четвертий цикл грантової підтримки через Державний аграрний реєстр. Фермери можуть отримувати до 1,1 млн грн на інвестиції в обладнання, зелені технології та інфраструктуру. Від 2023 року в межах цієї підтримки вже було надано понад 217,8 млн грн грантів 378 сільськогосподарським виробникам», – зазначає Захарчук.
У березні 2026 року ЄС також оголосив про допомогу в розмірі 12 млн євро на підтримку розвитку сільських територій, малого фермерства та адаптацію українського аграрного сектору до стандартів ЄС в межах Ukraine Facility. Ця підтримка спрямована не лише на компенсацію поточних втрат, а й на підвищення стійкості аграрного виробництва.
Важливим напрямом залишається і фінансування логістичної інфраструктури. Поєднання грантів, кредитних гарантій та страхування воєнних ризиків може дозволити мобілізувати значно більший обсяг приватного капіталу, ніж пряме бюджетне фінансування.
Що має зробити українська влада
Як наголошує Максим Гопка, для збереження експортної спроможності необхідні системні рішення. Зокрема, йдеться про інвестиції в сухі порти, термінали на західному кордоні, пункти перевантаження між коліями, дунайські потужності та елеватори.
«Також необхідним є страхування ризиків: створення постійної системи страхування воєнних ризиків судноплавства за участю держави та міжнародних фінансових інституцій. Треба проводити оптимізацію руху вагонів „Укрзалізниці“ без накопичення заторів, прозорі залізничні тарифи та стимулювання внутрішньої переробки агросировини», – каже експерт.
На думку Олександра Захарчука, Україні необхідно сформувати диверсифіковану систему аграрної логістики, в якій морський транспорт залишатиметься основним, але не буде єдиним критично важливим каналом експорту.
Як вважають науковці Інституту аграрної економіки, Україна має забезпечити тимчасове зберігання продукції та максимально використовувати всі доступні експортні маршрути. Водночас необхідно відновлювати й захищати морський експорт, розвивати дунайський напрямок, порт Констанца, а також західні залізничні та автомобільні коридори.
Стратегічним завданням має стати створення мультимодальної, диверсифікованої та інтегрованої з транспортною системою ЄС зернової логістики, яка не залежатиме критично від одного маршруту. Такий підхід дозволить зменшити вразливість українського аграрного експорту до окремих логістичних обмежень та забезпечити стабільніші канали збуту продукції.